ЛІКУВАННЯ ДИТИНСТВА

Це лікування негативної самооцінки. Коли люди звертаються за допомогою, щоб покращити ставлення до себе, то це означає одне-єдине — у людини не було дитинства, такого не було, яким воно має бути: з любов'ю батьків, учителів та інших дорослих. Тому так, скарги на себе можуть бути різними. Ось це в собі не подобається, і ось це не так, і взагалі все життя якось навперекосяк, суцільне невезіння й утиск. Але в основі всіх скарг лежить саме це — нестача любові в дитинстві або її повна відсутність.
Тривалість програми:10 сеансів
Частота проведення:два сеанси на день
Тривалість одного сеансу:одна година
Вартість програми: грн.

Це лікування негативної самооцінки. І ми про неї не говоритимемо, навіть торкатися її не будемо. І все тому, що коли люди звертаються за допомогою, щоб покращити ставлення до себе, то це означає одне-єдине — у людини не було дитинства, такого не було, яким воно має бути: з любов’ю батьків, учителів та інших дорослих. Тому так, скарги на себе можуть бути різними. Ось це в собі не подобається, і ось це не так, і взагалі все життя якось навперекосяк, суцільне невезіння й утиск. Але в основі всіх скарг лежить саме це — нестача любові в дитинстві або її повна відсутність.

Найбільше це вдарило по людях, чиї батьки, ну чи хтось один із батьків мав надмірну любов до алкоголю.

І алкоголізм батьків — так, це страшна біда для дитини, але вона, на жаль, не єдина. І основний бич, який б’є по дитині – це незрілість дорослих, які беруться за його виховання і з усією серйозністю вважають, що виховувати треба так, щоб дитині життя, ну не дай боже, не видалося медом. У зовнішньому прояві це вічно насуплені брови батьків, нескінченні окрики, нотації, тички та ці регулярні й надзвичайно відверті вигуки: “Це не дитина, а якесь покарання”, або: “І в кого він такий вродився?” Ми це чули, ми це не пропускали повз вуха.

І коли ми були дітьми, ми робили єдиний можливий висновок: “Мене не люблять, отже, я погана людина. Усі добрі, а я ні”. Як правило, діти реагують на подібну ситуацію таким чином: хлопчики стають агресивними, а дівчатка — потайливими, послужливими, такими, що підлагоджуються. У дівчаток з’являється такий синдром: “Я щосили намагатимуся, щоб сподобатися, бути гарною дівчинкою”. Вони думають: “Якщо я буду розумнішим, красивішим, акуратнішим, успішнішим у школі (та інший перфекціонізм), то тато і мама нарешті мене полюблять”. Але скільки вони не намагаються, їм не вдається досягти батьківської любові, скільки б вони не отримували заохочень у школі, у спортивній секції чи від інших дорослих. Це дитині приємно, але не приносить повноцінного задоволення, тому що всі зусилля дитини прямували на те, щоб заслужити любов батьків, а не ще когось. Дитині здається, що ще трохи, і “тато і мама мене полюблять, похвалять, потрібно тільки трохи попрацювати”. І щоразу це “не зовсім”, “майже”, “ось-ось” – і ніяк, все одно не люблять, хмуряться, лають і нарікають, що їхня дитина не така, як мріяли, або взагалі не потрібна. І таке життя змалку, як перегони з перешкодами, входить у звичку, хоча це і не звичка зовсім, а модель “Я-концепція”, всеосяжне негативне ставлення до себе, яке в’їдається в людину надовго, а часто так і на все життя.

    Запис на консультацію

    Вкажіть що Вас турбує і Ваші дані